Запитання й відповіді щодо процедури розірвання шлюбу на Тайвані: медіація, судовий процес, поділ майна та діти

У справі про розірвання шлюбу на Тайвані треба розрізняти не лише спосіб припинення шлюбу, а й реєстрацію домогосподарства (戶籍), дію за кордоном, подружнє майно, відшкодування шкоди, утримання подружжя після розірвання шлюбу (贍養費), а також рішення щодо неповнолітньої дитини (未成年子女) та аліменти (扶養費). Ті самі факти можуть служити матеріалом для кількох вимог, але умови, наслідки, предмет доказування та строки кожного права не є тими самими.

Особливо для сім’ї, пов’язаної з двома або більше державами чи територіями (наприклад із Тайванем та іншою державою), процедуру не можна фіксувати лише за громадянством однієї сторони або місцем укладення шлюбу. Треба спершу перевірити нинішній осередок життя, стан наявних процесів і реєстрів, місце складення документів, проживання дитини та розташування майна, щоб зменшити зайві подвійні процедури та прогалини виконання.

1. Три шляхи розірвання шлюбу на Тайвані та перші пункти перевірки в міжнародній справі

За правом Тайваню існують по суті три шляхи розірвання шлюбу. По-перше, розірвання шлюбу за взаємною згодою (兩願離婚), у якому сторони збирають умови письмової форми, свідків і внесення в орган цивільного стану (戶政機關). По-друге, розірвання шлюбу за судовою медіацією або мировою угодою (調解或和解離婚), у якому угода сторін формується перед судом і шлюб погашається згідно з протоколом медіації (調解筆錄) або протоколом мирової угоди (和解筆錄). По-третє, розірвання шлюбу за рішенням суду (裁判離婚), у якому законні підстави розірвання шлюбу стверджуються і доводяться і суд постановляє рішення. Сама лише згода сторін не змінює умов і наслідків цих трьох шляхів.

Якщо є іноземний елемент, такі п’ять питань треба розділити. Чи суди або адміністративні органи Тайваню мають підсудність або повноваження розгляду; яке право застосовується як колізійне до розірвання шлюбу, подружнього майна та питань щодо дітей; чи іноземне розірвання шлюбу або рішення визнаються на Тайвані або яку дію вони мають; які процедури та легалізовані документи вимагає орган цивільного стану Тайваню; і чи в інших залучених державах або територіях потрібні окрема заява, визнання або виконання.

Громадянство сторін, статус іноземця або місце шлюбу самі по собі не вирішують цих п’яти питань. Чи процедура може відбуватися на Тайвані і чи іноземне рішення має дію на Тайвані є, наприклад, окремими питаннями; оновлення в органі цивільного стану Тайваню саме собою не оновлює реєстрацію сімейного стану в іншій державі. Тому перед вибором способу розірвання шлюбу треба конкретно впорядкувати нинішній стан шлюбу та цивільного стану і бажаний правовий наслідок.

2. Умови розірвання шлюбу за взаємною згодою та внесення в орган цивільного стану

Розірвання шлюбу за взаємною згодою статті 1050 Цивільного кодексу Тайваню (民法) набирає чинності лише тоді, коли угоду укладено письмово, двоє або більше свідків підписують після того, як констатували справжню волю обох сторін розірвати шлюб, і розірвання шлюбу внесено до органу цивільного стану (離婚登記). Підписана угода сама по собі не завершує розірвання шлюбу; якщо є іноземний елемент, треба окремо перевірити застосовне право, легалізацію та переклад документів, а також заяви в іншій державі або на іншій території.

Письмове складення, підпис двох або більше свідків і внесення розірвання шлюбу в орган цивільного стану є окремими самостійними умовами. Свідок не є лише тим, хто ставить ім’я на вже складений документ: він повинен підписати після того, як визнав і констатував, що обидві сторони мають справжню волю розірвати шлюб. Тому приватна угода, підписана лише сторонами, може бути доказом угоди про майно чи дітей, але сама по собі не породжує наслідку цивільного стану розірвання шлюбу за взаємною згодою Тайваню.

Заявника, можливість представництва, посвідчення особи та матеріали цивільного стану, письмова угода про розірвання шлюбу та матеріали, які реально треба підготувати, треба готувати згідно з вказівками Департаменту цивільного стану Міністерства внутрішніх справ Тайваню (內政部戶政司) на момент заяви та згідно з підтвердженням компетентного бюро цивільного стану (戶政事務所). Документи, складені за кордоном, можуть, залежно від виду та місця складення, вимагати легалізації (認證) представництв Тайваню за кордоном (駐外館處) або компетентних органів; якщо офіційна вказівка цього вимагає, треба додати легалізований або нотаріально засвідчений китайський переклад (中文譯本). Один фіксований перелік не підходить для всіх міжнародних справ.

Якщо рішення суду Тайваню про розірвання шлюбу є остаточним, або якщо судова медіація чи мирова угода відбулися і шлюб погашено, кожна зі сторін може за загальним правилом внести розірвання шлюбу до органу цивільного стану. Загальний строк заяви про внесення до цивільного стану згідно зі статтею 48 Закону про цивільний стан (戶籍法) становить 30 днів від набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу Тайваню або від укладення медіації чи мирової угоди. День вручення або отримання рішення чи протоколу не є спільною точкою відліку всіх справ. Заяви після спливу строку бюро цивільного стану також повинно прийняти; якщо після письмового повідомлення ніхто не заявляє, орган цивільного стану вносить службово судовий результат, коли умови виконані, згідно зі статтею 48-2 Закону про цивільний стан. Пропуск строку заяви не скасовує розірвання шлюбу, яке вже набрало чинності. Онлайн-заяви можна використовувати лише в законному строку заяви; ці 30 днів не слід пояснювати як строк, що застосовується виключно до онлайн-заяв.

3. Судова медіація та процес, явка та шляхи оскарження

Ні, з’являтися разом потрібно не завжди. Суд Тайваню може, залежно від природи сімейної справи, наказати стороні або законному представникові з’явитися особисто; якщо наказ не виконано без законної підстави, вперше може бути накладено адміністративний штраф (罰鍰) щонайбільше 30.000 TWD (新臺幣) згідно зі статтею 13 Закону про сімейні справи (家事事件法) і статтею 303 Цивільного процесуального кодексу (民事訴訟法), застосованою за аналогією. Чи треба обов’язково медіювати разом у тому самому просторі і чи можливі розділення, заходи безпеки, представництво або інші процесуальні заходи, треба перевіряти згідно із судом і обставинами справи.

Сімейні справи, встановлені Законом про сімейні справи, за загальним правилом проходять судову медіацію перед рішенням. Навіть справи, подані одразу як позов, іноді в праві розглядаються як заява про медіацію; через винятки щодо способу вручення чи природи справи та правила перетворення процедури не можна пояснювати, що всі справи йдуть незмінним порядком. У медіації, окрім волі розірвати шлюб, пов’язані спірні пункти, як-от майно, діти та спосіб платежу, можна впорядкувати разом; угоду, несприятливу для неповнолітньої дитини, однак не можна затвердити без змін.

Санкція статті 13 Закону про сімейні справи постає лише якщо суд наказав стороні або законному представникові з’явитися особисто. Якщо наказ не виконано без законної підстави, стаття 303 Цивільного процесуального кодексу застосовується за аналогією, тож адміністративний штраф щонайбільше 30.000 TWD може бути накладено вперше; на цій аналогії нікого не можна силоміць привести. Якщо суд потім знову законно повідомляє і особа не з’являється без законної підстави, санкції можуть тривати. Навпаки, не можна заздалегідь обіцяти, що розділені приміщення, відеотрансляція, участь лише представників або заходи безпеки будуть допущені у визначеній справі; обставини треба повідомити суду і перевірити процесуальну вказівку.

Якщо медіація або мирова угода досягнуті, шлюб погашається способом, передбаченим законом, і виникає дія, порівнянна з остаточним рішенням. Якщо медіація не досягнута, процедура може продовжуватися згідно із застосовними правилами; при розірванні шлюбу за рішенням суду вирішальною є законна сила рішення. Тривалість процедури залежить від вручення (送達), кількості сесій медіації, оспорюваних фактів і доказів, експертизи (鑑定) та розслідування, питань щодо дітей, міжнародного вручення та інстанції; фіксований момент закінчення вказати не можна.

Шляхи оскарження також не можна визначати лише за назвою документа. Шлях і строк різняться залежно від того, чи йдеться про апеляцію проти рішення (上訴), скаргу проти ухвали (抗告) чи окрему процедуру щодо укладення або дії медіації та мирової угоди. Після перевірки дня вручення, законної сили та процесуального становища треба розрахувати строк відповідного типу; строк, почутий в одній справі, не слід переносити на іншу процедуру чи процедуру внесення.

4. Підстави розірвання шлюбу за рішенням суду та межа винного з подружжя

Застереження (但書) статті 1052, абзац 2, чинного Цивільного кодексу (民法) передбачає, що якщо тяжка підстава розпаду шлюбу (婚姻破綻) ставиться у вину лише одній стороні, розірвання шлюбу за загальним правилом може вимагати лише інша сторона. Конституційний суд Тайваню (憲法法庭), однак, у рішенні № 4 112 року за календарем Китайської Республіки (2023; 112年憲判字第4號) визнав положення неконституційним (違憲) тією мірою, якою воно повністю позбавляє винного з подружжя (有責配偶) будь-якої можливості розірвати шлюб, не враховуючи того, чи від виникнення тяжкої підстави минув уже значний час, або чи підстава тривала достатньо довго, через що в конкретній справі результат є явно жорстоким. Текст лишається; не слід загально стверджувати, що винний із подружжя завжди може або ніколи не може вимагати розірвання шлюбу, а бачити, як суд застосовує сенс рішення та конкретні факти.

Стаття 1052, абзац 1, Цивільного кодексу (民法) перелічує 10 підстав, які дозволяють вимагати розірвання шлюбу за рішенням суду, коли з боку іншої сторони існують такі обставини.

1. Двошлюбність (重婚)
2. Добровільний статевий зв’язок з особою, яка не є чоловіком або дружиною
3. Жорстоке поводження (虐待) з іншою стороною до ступеня, який робить спільне життя нестерпним
4. Інша сторона знущається з родичів по прямій лінії, або родичі по прямій лінії іншої сторони знущаються з самої особи, тож спільне життя стає нестерпним
5. Зловмисне покинення (惡意遺棄) іншої сторони триває
6. Існував намір убивати іншу сторону
7. Існує невиліковна тяжка хвороба
8. Існує невиліковна тяжка психічна хвороба
9. Життя чи смерть невідомі понад 3 роки
10. Остаточне засудження до строкового позбавлення волі (有期徒刑) понад 6 місяців за умисний злочин

Абзац 2 ставить випадок, коли шлюб з іншої тяжкої підстави, ніж названі 10 підстав, важко підтримувати, як окрему загальну підставу. Тому справи, які стверджують визначену підставу абзацу 1, і ті, які стверджують трудність підтримувати шлюб згідно з абзацом 2, треба розрізняти щодо правової структури та предмета доказування. Навіть якщо законодавчий строк конституційної оцінки щодо застереження абзацу 2 сплив, сам текст застереження на 25 липня 2026 р. не вилучено; суд повинен застосовувати в кожній справі сенс визнання неконституційності.

Навіть якщо з подружжя недосяжний або залишив житло, підстави не слід змішувати. Підстава абзацу 1, згідно з якою життя чи смерть невідомі понад 3 роки, підстава абзацу 1, згідно з якою зловмисне покинення триває, і підстава абзацу 2, згідно з якою шлюб з іншої тяжкої підстави важко підтримувати, різняться. Заява про зникнення в поліції може бути доказом щодо місця та перебігу фактів, але не є загальною попередньою умовою всіх вимог про розірвання шлюбу. Не існує також загальної умови, згідно з якою треба спершу подати позов про виконання обов’язку спільного життя, щоб стверджувати зловмисне покинення або іншу тяжку підставу. Сам факт залишення житла на кілька місяців не задовольняє жодної підстави; причину відходу, законну підставу роздільного проживання, контакт і утримання, а також тривалість треба розглядати як конкретні факти.

Чи статеві відносини за згодою з особою іншою, ніж подружжя, підпадають під підставу абзацу 1, треба розглядати за точними фактами, законними умовами та відповідними строками. Те, що цей факт існує, не фіксує водночас висновків щодо розірвання шлюбу за рішенням суду, відшкодування шкоди статті 1056, розподілу різниці залишкового майна, утримання подружжя статті 1057, ні прав і обов’язків щодо неповнолітньої дитини або аліментів. Кожен спірний пункт оцінюється за власними умовами та критеріями, як-от найкращі інтереси дитини.

5. Шлюб за кордоном, розірвання шлюбу за кордоном і цивільний стан Тайваню

Перед шлюбом, укладеним за кордоном, або розірванням шлюбу, вже здійсненим за кордоном, не можна вважати, що єдиними варіантами є спершу внесення шлюбу на Тайвані або позов про розірвання шлюбу на Тайвані. Якщо вже існує акт цивільного стану або рішення, що виникли за кордоном, їхню дію та можливість визнання треба спершу розглянути; якщо процедура ще не почалася, треба порівняти підсудність, колізійне право та очікувані наслідки внесення та виконання.

При розгляді справи констатують громадянство кожної сторони, адресу та звичайне місце проживання (經常居所), місце та спосіб шлюбу або розірвання шлюбу, нинішній цивільний стан Тайваню та іноземні сімейні записи, а також існування іноземних рішень, протоколів медіації або свідоцтв про розірвання шлюбу. Якщо є іноземне рішення, треба також розглянути процесуальну справедливість, наприклад чи інша сторона отримала законне вручення та можливість захищатися. Нарешті треба визначити, яку дію бажають на Тайвані: погашення шлюбу, зміну цивільного стану, майнову оцінку чи виконання.

Пояснення, що розірвання шлюбу чинне за кордоном згідно з місцевим правом, або одне іноземне свідоцтво про розірвання шлюбу, не завершує всіх процедур Тайваню. Навпаки, не всі іноземні розірвання шлюбу вимагають того самого позову про визнання ні тих самих матеріалів. Визнання або оцінка дії, що вимагаються на Тайвані, та внесення до цивільного стану можуть різнитися залежно від того, чи йдеться про рішення чи адміністративне свідоцтво, залежно від держави складення та форми документа, а також залежно від стану цивільного стану сторін.

Іноземні документи можуть вимагати легалізації представництв Тайваню за кордоном або інших компетентних органів; згідно з офіційними вказівками для кожного документа може бути потрібен легалізований або нотаріально засвідчений китайський переклад. Документи, складені в материковому Китаї, і ті, що складені в Гонконгу чи Макао, йдуть за правилами перевірки, відмінними від загальних іноземних документів; регіон складення треба вказати точно. Перед поданням треба перевірити найновіші вказівки Департаменту цивільного стану та компетентного органу щодо оригіналу, легалізації, перекладу та заяви через представника.

6. Право власності на житло, майно до шлюбу та розподіл залишкового майна

Ні, ці обставини самі по собі не фіксують ні власності, ні поділу майна. Запис про право власності на житло, і походження коштів на купівлю є важливими доказами, але індивідуальні вимоги, як-от власність, дарування, реєстрація на ім’я іншої особи (借名登記), позика та безпідставне збагачення (不當得利), є питаннями, відмінними від розподілу різниці залишкового майна (剩餘財產差額分配) статті 1030-1 Цивільного кодексу (民法). Реальну угоду, причину та дату набуття, потоки коштів, борги, безоплатне набуття та докази треба розглядати окремо; сама лише сплата частини коштами до шлюбу або внесення на ім’я однієї сторони не фіксує всіх висновків.

Питання житла треба розглядати на трьох рівнях. Спершу бачать, за внесенням і причиною набуття, хто володіє визначеним майном. Далі бачать, за реальною угодою та характером надання коштів, чи виникає дарування, реєстрація на ім’я іншої особи, позика, траст (信託), безпідставне збагачення, відшкодування витрат або інша договірна вимога. Нарешті окремо бачать, чи це майно або його вартість і пов’язані борги входять, при погашенні законного майнового режиму (法定財產制), у розрахунок розподілу різниці залишкового майна. Сама лише сплата завдатку або платежів за кредитом із заощаджень до шлюбу не переносить внесене ім’я, і внесення на ім’я однієї сторони також не закриває всіх питань договору, користування, погашення та подружнього майна.

Стаття 1017 Цивільного кодексу (民法) розрізняє майно до шлюбу (婚前財產) та майно після укладення шлюбу (婚後財產) і ставить презумпцію, що майно, дату набуття якого важко довести, є майном після шлюбу. Це відправна точка класифікації та доказування для розрахунку режиму, а не короткий шлях, щоб фіксувати власність без огляду на внесення або щоб відхилити індивідуальні вимоги іншої сторони. Операції переказу, договір купівлі, кредитний договір і операції погашення, квитанції (收據), повідомлення між сторонами, податкові та реєстраційні матеріали, а також причина та дата набуття повинні бути пов’язані разом, щоб виявився реальний правовий зв’язок.

Стаття 1030-1 Цивільного кодексу (民法) є інститутом, який при погашенні законного майнового режиму розраховує чисте майно після шлюбу кожного з подружжя, що задовольняє умови, і розподіляє різницю за загальним правилом порівну. Це не інститут, який перетворює на спільну власність усе майно, набуте під час шлюбу, або який ділить кожну річ навпіл. Майно, отримане спадщиною або іншим безоплатним набуттям, і відшкодування за моральну шкоду (慰撫金) виключені з законного розрахунку; борги та розпорядження до погашення режиму треба розглядати в сукупності. Якщо результат рівного розподілу різниці є, згідно із законними обставинами, помітно несправедливим, суд може скоригувати або звільнити суму розподілу.

Статевий зв’язок з особою, яка не є чоловіком або дружиною, або відповідальність за розпад шлюбу самі по собі не виключають права на розподіл і самі по собі його не зменшують. Конкретні факти, які підпадають під законні фактори коригування, як-от приховування або розпорядження майном, внесок у домашню працю та виховання дітей, а також сукупність обставин спільного життя та набуття майна, можуть, однак, бути стверджені та доведені окремо. Не можна констатувати, лише через різні громадянства, що спосіб розрахунку статті 1030-1 різниться.

Це право погашається, якщо його не здійснено протягом 2 років від знання про різницю залишкового майна і, в будь-якому разі, протягом 5 років від погашення законного майнового режиму. Ці 2 строки треба пов’язувати лише з вимогою статті 1030-1 і не використовувати як строки для власності, позики, відшкодування шкоди, утримання подружжя після розірвання шлюбу або аліментів на дитину. Реальну точку відліку строку та момент погашення законного майнового режиму треба перевіряти по одному за матеріалами.

7. Відшкодування шкоди за розірвання шлюбу, утримання подружжя, співжиття без шлюбу та треті особи

Це не ті самі права. Право на розподіл різниці залишкового майна статті 1030-1 Цивільного кодексу (民法), відшкодування шкоди за розірвання шлюбу за рішенням суду статті 1056, утримання подружжя без вини, яке опинилося в матеріальній скруті, статті 1057 та аліменти неповнолітньої дитини мають різні умови виникнення, розрахунок і строки. До права на розподіл застосовуються 2 роки від знання про різницю та 5 років від погашення законного майнового режиму; ці строки не слід механічно переносити на інші вимоги.

Відшкодування шкоди статті 1056 Цивільного кодексу (民法) є правом, яке щодо винної іншої сторони в розірванні шлюбу за рішенням суду окремо розглядає майнову шкоду та немайнову шкоду, що задовольняє законні умови (застереження абзацу 2: особа, яка вимагає, сама не повинна мати вини). Дію, що породжує відповідальність, шкоду, причинний зв’язок і окремі умови немайнової вимоги треба підкріпити доказами. Сам факт, що існують факти щодо розпаду шлюбу, не фіксує визначеної суми і не породжує натомість інших майнових вимог.

Утримання подружжя після розірвання шлюбу статті 1057 Цивільного кодексу (民法) передбачає, що подружжя без вини опиняється через судове розірвання шлюбу в матеріальній скруті. Треба спершу перевірити, чи йдеться про розірвання шлюбу за взаємною згодою чи за рішенням суду, чи особа, яка вимагає, не має вини і чи вона реально опинилася в матеріальній скруті через розірвання шлюбу; обсяг оцінюється за конкретними матеріалами про потребу та спроможність платити. Офіційна статистика середнього споживання або сама лише вина іншої сторони не можуть служити обов’язковою формулою.

Утримання неповнолітньої дитини є правом і обов’язком між батьками та дитиною і відрізняється від утримання між колишнім подружжям статті 1057. Розподіл статті 1030-1 є розрахунком шлюбного майнового режиму і не замінює відшкодування шкоди ні утримання. Якщо існують деліктні вимоги проти особи іншої, ніж подружжя, повернення визначеного майна, позика або договірні вимоги, правове підґрунтя, сторони, шкоду та строк треба визначити окремо. Не можна прив’язувати до всіх прав один строк 5 років від дня розірвання шлюбу; виникнення, знання, факт, стан процедури та правила давності (消滅時效) кожної вимоги треба розглядати окремо.

Сторони, які живуть разом без шлюбу, не набувають, самим фактом спільного життя, шлюбних прав, як-от розірвання шлюбу або утримання подружжя (贍養費). Якщо, однак, реально існує спільне майно, позика, договір, реєстрація на ім’я іншої особи, траст, безпідставне збагачення або протиправна дія, це можна аналізувати як майновий або зобов’язальний зв’язок, незалежний від шлюбу. За самою лише тривалістю спільного життя не можна ні обіцяти поділ, який передбачає шлюб, ні заздалегідь констатувати конкретне відновлення права.

Родичі подружжя, наприклад сім’ї чоловіка чи дружини, не є боржниками утримання подружжя після розірвання шлюбу статті 1057 Цивільного кодексу (民法). Саме лише твердження про тяжке втручання або образу з боку третьої особи не породжує одразу відшкодування шкоди. Вимоги проти третьої особи вимагають окремого правового підґрунтя, взятого з протиправної дії або майнового права, а також відповідних умов і доказів, а саме протиправної дії, умислу чи необережності, шкоди та причинного зв’язку.

8. Права та обов’язки щодо неповнолітньої дитини та найкращі інтереси дитини

Згідно зі статтями 1055 і 1055-1 Цивільного кодексу Тайваню (民法) суд оцінює питання щодо дитини, зокрема здійснення та несення прав і обов’язків щодо неповнолітньої дитини (未成年子女權利義務之行使或負擔) та спілкування з дитиною (會面交往), за критерієм найкращих інтересів дитини (子女最佳利益). Оскільки законні фактори та конкретні матеріали — вік, здоров’я, воля та потреби розвитку дитини, життя, здатність догляду та ставлення батьків, емоційний зв’язок із дитиною та те, чи перешкоджають відносинам з іншим із батьків — враховуються в сукупності, висновок не можна фіксувати лише за доходами батьків або відповідальністю за розпад шлюбу.

Точне поняття права Тайваню є здійсненням і несенням прав і обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Сюди можуть входити місце проживання, щоденний догляд, рішення про освіту та медичну допомогу, управління майном і законне представництво. Для зручності можна говорити про батьківську владу (親權) або опіку; це одне слово, однак, не перекладає повністю сукупність прав і обов’язків права Тайваню.

Згідно зі статтею 1055 Цивільного кодексу (民法) батьки можуть домовитися, хто після розірвання шлюбу здійснює та несе ці права та обов’язки. За відсутності угоди або якщо угода не досягнута, суд може вирішити; якщо угода несприятлива для дитини, суд може її змінити або прийняти потрібне рішення. Навіть після наявного рішення судовий розгляд може постати, якщо, згідно з подальшими обставинами та інтересом дитини, потрібна зміна. Підписана угода про розірвання шлюбу не блокує подальший розгляд найкращих інтересів дитини, і зміну угоди не слід трактувати як просте подання бланка цивільного стану.

У розгляді статті 1055-1 Цивільного кодексу (民法) вік, стать, кількість і здоров’я дитини, воля дитини та потреба розвитку особистості, вік, професія, поведінка, здоров’я, економічна спроможність і життєва ситуація батьків, воля та ставлення захисту й виховання, емоційний зв’язок між батьками та дитиною, а також обставини, що перешкоджали відносинам дитини з іншим із батьків, враховуються в сукупності. Суд заслуховує думку дитини способом, передбаченим законом, і може враховувати розслідування та думку компетентних органів або фахівців із захисту дітей. Високий дохід або відповідальність за розпад шлюбу можуть бути лише одним фактом серед багатьох інших, а не єдиним критерієм рішення і не підставою нагородити чи покарати одного з батьків.

Якщо умови виникнення обраного шляху розірвання шлюбу виконані, сам шлюб може спершу погаситися, навіть якщо частини питань майна чи дітей лишаються. Це, однак, не слід розглядати як короткий шлях, який можна рекомендувати в усіх випадках. Збереження та розрахунок нерозв’язаного майна, угоду або судове рішення, потрібні щодо місця проживання, догляду, медичної допомоги та освіти дитини, аліментів і спілкування з дитиною, і потребу під час спору тимчасового заходу (暫時處分) для безпеки та безперервності життя треба розглядати в сукупності.

9. Аліменти на дитину, спілкування з дитиною, примусове виконання та тимчасовий захід

Згідно зі статтею 1116-2 Цивільного кодексу (民法) обов’язок батьків утримувати неповнолітню дитину триває також після розірвання шлюбу. Це право, відмінне від утримання щодо колишнього подружжя статті 1057 Цивільного кодексу (民法). Витрати на життя, освіту та хворобу дитини та особливі потреби, а також доходи, майно, здатність утримувати та реальний розподіл догляду кожного з батьків треба розглядати за матеріалами, щоб зафіксувати конкретне навантаження.

Якщо хочуть змінити наявну угоду або рішення про аліменти на дитину, нинішню потребу дитини, нинішні засоби та життєву ситуацію обох батьків, зміст і форму наявних документів, перебіг платежів і найкращі інтереси дитини треба розглядати в сукупності. Заяву про зміну аліментів на дитину не можна зводити лише до подій, яких сторони не могли передбачити при першій угоді або при першому рішенні суду. Навпаки, сума зміни також не фіксується одразу лише за зміною цін або одностороннім твердженням; потрібні матеріали, щоб довести найновіші витрати та спроможність платити.

Якщо спілкуванню з дитиною перешкоджають, розглядають, за змістом і можливістю виконання наявної угоди або рішення, перебігом перешкоди, а також волею, безпекою та планом життя дитини, чи можна просити суд зафіксувати або змінити зміст, виконання або відповідний тимчасовий захід. Нинішню угоду або рішення, записи спілкування, дати та місця зустрічей, які реально намагалися, шкільні та медичні зустрічі, а також факти, що впливають на безпеку та стабільність, треба впорядкувати.

Навіть у виконанні статті 194 Закону про сімейні справи метод повинен відповідати найкращим інтересам дитини; залежно від справи може постати прямий або непрямий примус. Сам факт, що контакт було перешкоджено, не тягне одразу застосування фізичної сили, передачі дитини, санкції іншої сторони або зміни здійснення прав і обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Стадію та метод треба фіксувати, враховуючи вік і волю дитини, нинішній стан захисту, а також емоційний вплив і безпеку виконання.

При виконанні аліментів на дитину важливі формулювання наявного виконавчого титулу (執行名義), строки платежу, заборгованість і операції платежу; при виконанні права на спілкування з дитиною важливо, щоб спосіб контакту та умови були конкретними. Платіж аліментів на дитину та виконання права на спілкування з дитиною не є засобами, які можна обмінювати, мстячи одне одному; в інтересі життя дитини обов’язок і процедуру треба розглядати окремо.

10. Міжнародне переселення з дитиною

Сама лише угода, що дитина житиме за кордоном, не робить рівень життя тієї держави самостійною формулою аліментів на дитину. Реальні витрати на житло, освіту, хворобу та подорож і потребу дитини, доходи, майно та навантаження догляду обох батьків, а також наявну угоду або рішення треба розглядати в сукупності. Витрати держави проживання можуть служити матеріалом для оцінки конкретних видатків, але самі по собі не фіксують суму навантаження.

При міжнародному переселенні треба спершу перевірити, хто має повноваження визначати місце проживання та подорожі дитини, і чи існує згода іншого з батьків або застосовна судова постанова. Далі розглядають, чи переселення відповідає найкращим інтересам дитини і який вплив воно має на освіту, медичну допомогу, безперервність життя та безперервне спілкування з батьком чи матір’ю, які лишаються. Потрібен реально виконуваний план, як-от частота контактів, перебування під час канікул, витрати на подорож і місце передачі.

Видача та використання паспортів, в’їзд і виїзд з Тайваню та місця призначення, а також умови перебування, імміграції та реєстрації сімейного стану відрізняються від цивільних рішень про батьківську владу (親權). Треба також перевірити, чи наявні рішення або угоди щодо дитини можуть бути визнані та виконані відповідно на Тайвані та в місці призначення. Якщо конкретно існує побоювання одностороннього відходу, відмови повернути або ризику безпеки, треба розглянути, згідно із залученими компетенціями, які забезпечувальні заходи або тимчасові заходи можна просити перед від’їздом або в разі терміновості.

Не слід припускати, що Гаазька конвенція 1980 року про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей застосовується сама по собі до Тайваню. Транскордонне переміщення, утримання або повернення треба розглядати, за попереднім місцем проживання дитини, нинішнім місцем, а також станом сторін і залучених процедур, за допомогою вказівок і можливості виконання кожної компетенції; сама лише назва конвенції не дозволяє висновувати. Дії, що полягають у тому, щоб забрати дитину або не повернути її всупереч наявній угоді чи постанові, не рекомендуються; перед переміщенням треба перевірити законну згоду або рішення та термінові засоби захисту.

11. Докази та практична підготовка

Матеріали впорядковують не як збірку, щоб тиснути на іншу сторону, а як запис, щоб точно пояснити підсудність, процедуру, факти та потребу дитини. Якщо підготувати такі дев’ять категорій так, щоб була видна часова послідовність подій і походження оригіналів, зменшується ризик сплутати різні вимоги та строки.

1. Впорядкувати доказ шлюбу та матеріали цивільного стану Тайваню, а також громадянство, адресу, звичайне місце проживання та нинішню адресу кожної сторони. Позначити також, чи реальний осередок життя та адреса, придатна для вручення, різняться від зазначення документа.
2. Зібрати, за процедурою, письмову угоду про розірвання шлюбу та перебіг, у якому свідки констатували справжню волю розірвати шлюб, судові матеріали, записи вручення, протокол медіації, протокол мирової угоди, рішення та доказ законної сили.
3. Перевірити іноземні записи шлюбу та розірвання шлюбу та іноземні рішення або свідоцтва, легалізацію представництвами Тайваню за кордоном або компетентними органами, китайський переклад і стан легалізації чи нотаріального засвідчення, а також стан визнання, дії та внесення на Тайвані.
4. Пов’язати із загальним переліком застосовний договір майнового режиму та режим, активи, борги, внесені імена, причину та дату набуття, а також матеріали переказу, розпорядження, кредиту, погашення, податків та оцінки.
5. Скласти в нейтральній хронологічній таблиці стверджувані підстави розірвання шлюбу за подією та часом і зберігати в стані оригіналу комунікації, отримані законним шляхом, медичні та поліцейські матеріали та інші докази. Розрізняти припущення та факти, констатовані безпосередньо.
6. Підготувати, з погляду найкращих інтересів дитини, вік, здоров’я, освіту та місце проживання кожної дитини, минулий і нинішній перебіг догляду, волю, що відповідає ступеню розвитку, відносини з кожним із батьків, а також матеріали безпеки та стабільності.
7. Впорядкувати разом нинішню угоду або рішення щодо дитини, платіж аліментів і реальні витрати, перебіг спілкування з дитиною, проїзні документи, план подорожі та конкретний план міжнародного переселення.
8. Пов’язати всі дати заяви, внесення, апеляції, скарги, здійснення прав і виконання з точною подією, яка запускає строк. Не змішувати проголошення, вручення та законну силу рішення, укладення медіації чи мирової угоди, знання права та погашення режиму.
9. Передавати номери посвідчення, адреси, а також медичні, освітні та фінансові дані подружжя та дитини лише потрібним особам і органам і потрібною мірою, і скласти план захисту персональних даних, що включає доступ до файлів, спосіб передачі та знищення копій.

Незаконне стеження, доступ до рахунків, вторгнення в мобільний телефон або комп’ютер, відстеження місцезнаходження, запис всупереч закону та розголошення приватної інформації дитини не повинні служити методом збору доказів. Помста проти іншої сторони, приховування майна або фіктивне передання, а також переміщення дитини всупереч угоді чи рішенню можуть створити додаткові ризики для справи та для дитини. Якщо законність матеріалів або метод збереження неясні, застосовне право та судову процедуру треба розглянути перед збором.

12. Офіційні джерела

Наведені нижче первинні джерела 1-го рівня є відправною точкою для перевірки правової структури та процедур цієї статті, за станом на 25 липня 2026 р. Перед реальними діями треба знову перевірити зміни, найновіші вказівки компетентного органу та текст, застосовний до справи.

1. Національна база нормативних актів Тайваню: Цивільний кодекс (民法)
2. Міністерство юстиції Тайваню: англійська версія Цивільного кодексу
3. Національна база нормативних актів Тайваню: Закон про сімейні справи (家事事件法)
4. Національна база нормативних актів Тайваню: стаття 303 Цивільного процесуального кодексу
5. Національна база нормативних актів Тайваню: правила про тимчасові заходи в неспірних сімейних справах
6. Національна база нормативних актів Тайваню: Закон про цивільний стан (戶籍法)
7. Департамент цивільного стану Міністерства внутрішніх справ Тайваню: вказівки щодо внесення розірвання шлюбу
8. Національна база нормативних актів Тайваню: Закон про застосовне право до цивільних відносин з іноземним елементом (涉外民事法律適用法)
9. Конституційний суд Тайваню: рішення № 4 112 року за календарем Китайської Республіки (112年憲判字第4號)
10. Конституційний суд Тайваню: англійська версія рішення № 4 112 року за календарем Китайської Республіки

13. Пов’язані вказівки

• Які справи ми ведемо
• Як визначають обсяг роботи та витрати
• Контакти

---

Ця стаття є освітнім матеріалом, призначеним загально пояснити інститути розірвання шлюбу, міжнародних сімейних справ, подружнього майна та неповнолітніх дітей на Тайвані, а не юридичною порадою щодо індивідуальної справи. Процедура та результат можуть різнитися залежно від підсудності, колізійного права, визнання іноземних рішень, стану шлюбу та цивільного стану, майнового режиму, наявної угоди або рішення щодо дитини, фактів і доказів, а також найновіших офіційних приписів. Строки внесення, оскарження, вимоги та виконання треба перед діями перевіряти по одному за точною точкою відліку кожного права та кожної процедури.

Адвокатка Wei Tseng (曾雋崴)