Спадщина та батьківська влада на Тайвані: правовий путівник для сім’ї після смерті близької людини

Коли помирає член сім’ї, починається не лише одна процедура. Треба окремо розглянути, хто є спадкоємцями (繼承人), яке майно та які борги є об’єктом спадщини, чи має подружжя, яке пережило, окреме право за режимом подружнього майна, хто здійснює права та обов’язки батьківської влади (親權) щодо неповнолітньої дитини, чи потрібна опіка над неповнолітніми (未成年人監護) і як захистити майно, віднесене дитині. Ці питання можуть впливати одне на одне, але правова підстава та порядок оцінки не є тими самими.

Особливо треба розрізняти частку спадщини та право на розподіл різниці залишкового майна подружжя, батьківську владу та опіку над неповнолітніми, законне представництво (法定代理) та власність на майно. Якщо висновок одного пункту механічно перенести на інший, можна неправильно зрозуміти суб’єкта права, об’єкт розрахунку чи потрібну судову процедуру. Нижче впорядковано загальний порядок перевірки на підставі Цивільного кодексу Тайваню (民法) та офіційних процесуальних матеріалів.

1. Законні спадкоємці та частка спадщини

Згідно зі статтями 1138 і 1144 Цивільного кодексу Тайваню (民法) подружжя спадкує спільно зі спадкоємцями відповідної черги, а низхідні по прямій лінії (直系血親卑親屬) є спадкоємцями 1-ї черги за законом. Якщо немає дійсного заповіту (遺囑), відповідні спадкоємці — лише подружжя та двоє дітей, і немає відмови від спадщини (拋棄繼承), негідності (喪失繼承權), спадкування за представництвом (代位繼承) чи іншої обставини, що змінює висновок, троє спадкоємців зазвичай спадкують по 1/3 кожен. Це лише припущення для пояснення, а не висновок конкретної спадкової справи.

Стаття 1138 Цивільного кодексу (民法) встановлює порядок законних спадкоємців, крім подружжя: низхідні по прямій лінії, батьки, брати та сестри (兄弟姊妹) і діди та баби, у цьому порядку. Якщо є спадкоємці попередньої черги, спадкоємці наступної черги за загальним правилом не спадкують раніше за них. Навіть у межах тієї самої черги треба підтвердити момент смерті, споріднення, усиновлення та наявність спадкування за представництвом; тому важливо спершу забезпечити матеріали про родинні зв’язки.

Подружжя, яке пережило, не є спадкоємцем наступної черги порядку споріднення статті 1138 Цивільного кодексу (民法); згідно зі статтею 1144 воно спадкує спільно зі спадкоємцями реально застосовної черги. Проте конкретна частка спільного спадкування може різнитися залежно від того, з якою чергою спадкують разом. Наявність підстави негідності, законна відмова від спадщини та виникнення спадкування за представництвом замість низхідного, який помер раніше, також впливають на результат.

Той факт, що спадщину відкрито, не означає, що кожен спадкоємець одразу стає одноосібним власником конкретного вкладу чи нерухомості. У відносинах спільного спадкування підтверджують обсяг спадкового майна, упорядковують борги та витрати і через угоду про поділ або судову процедуру можуть визначити віднесення кожного майна. Тому треба розрізняти абстрактну законну частку спадщини (應繼分) та остаточне віднесення конкретного майна.

2. Заповіт і визначення спадкового майна

Дійсний заповіт може визначити спосіб розподілу, відмінний від законного спадкування. Проте треба підтвердити форму заповіту, здатність скласти заповіт, тлумачення та можливість виконання, і водночас розглянути обмеження імперативних норм, включно з обов’язковою часткою (特留分). Сам факт наявності заповіту не визначає віднесення всього спадкового майна; навпаки, якщо в заповіті зазначено лише частину майна, до решти може застосовуватися режим законного спадкування.

Перед розрахунком частки спадщини треба спершу визначити перелік і правовий характер спадкового майна. Треба підтвердити матеріалами не лише нерухомість, вклади, цінні папери, частки в підприємстві, вимоги та рухоме майно, а й борги спадкодавця (被繼承人), поручительську відповідальність, несплачені податки та витрати, пов’язані з похороном. Не слід робити висновок лише з запису про власника в реєстрі чи на рахунку; треба також з’ясувати бенефіціарну власність, частку в спільній власності, права третіх осіб та встановлені забезпечення.

Виплати, щодо яких бенефіціара призначено окремо, як-от страхова сума чи пенсійна виплата (退休金), можуть оброблятися інакше, ніж спадкове майно, залежно від договору та застосовного права. Майно в довірчій власності (信託) вимагає підтвердити структуру договору довірчої власності та право на вигоду; дарування чи передачі за життя можуть пов’язуватися з поверненням, зарахуванням або обов’язковою часткою. Якщо є рахунки чи нерухомість за кордоном, треба також розглянути право місця розташування та колізійні норми Тайваню.

Дослідження майна є не лише пошуком прав, а й з’ясуванням боргів і процесуальних ризиків. Довідки про залишки фінансових установ, реєстр нерухомості, податкові матеріали, страхові договори, документи довірчої власності, книги товариства, а також документи позик і поруки треба впорядкувати на ту саму дату відліку. Якщо за неповних матеріалів розраховують лише конкретну частку спадщини, може виникнути розрив із чистим майном, яке реально можна поділити.

3. Право подружжя на розподіл залишкового майна

Ні, це не те саме право, що частка спадщини. Право на розподіл різниці залишкового майна подружжя (剩餘財產差額分配) статті 1030-1 Цивільного кодексу Тайваню (民法) є правом, яке подружжя може окремо заявити, коли законні умови виконані, і його треба розраховувати окремо від частки спадщини. Не все майно, набуте під час шлюбу, природно входить до розрахунку, і подружжя, яке пережило, не обов’язково отримує половину спадкового майна. Треба оцінювати справу після підтвердження майнового режиму, причини та моменту набуття кожного майна, боргів і майна, яке закон виключає з розрахунку.

Це право при припиненні законного майнового режиму (法定財產制) порівнює приріст майна кожного з подружжя після шлюбу за законним критерієм. Підстава виникнення, адресат і об’єкт розрахунку різняться від частки спадщини, яка виникає тому, що подружжя, яке пережило, є спадкоємцем. Якщо ця вимога виникне, її результат треба спершу врахувати, а вже потім визначати як спадкове майно те, що лишається спадкодавцеві.

У розрахунку треба дивитися не лише вислів «майно, набуте під час шлюбу», а обсяг включення та виключення, який встановлює Цивільний кодекс (民法). Закон може виключати з розрахунку окреме майно, як-от майно, набуте спадщиною чи даруванням, і відшкодування за моральну шкоду (慰撫金); борги, що виникли під час шлюбу, також треба врахувати. Чи подружжя домовилося про інший майновий режим, які причина та дата набуття майна і як визначити дату відліку вартості, оцінюють за матеріалами.

Стаття 1030-1 Цивільного кодексу (民法) передбачає, що якщо результат рівного розподілу є явно несправедливим, суд може скоригувати суму розподілу. Треба конкретно розглянути фактори, яких вимагає закон: тривалість шлюбу, домашня праця та догляд за дітьми, економічний внесок, професійні обставини, а також ситуацію набуття та управління майном. Тому не можна заздалегідь фіксувати виникнення вимоги та суму лише зіставленням записів про власників або тривалістю шлюбу.

4. Спадкові борги та відмова від спадщини

Згідно зі статтею 1148 Цивільного кодексу Тайваню (民法) спадкоємець з моменту відкриття спадщини є універсальним правонаступником майнових прав і обов’язків спадкодавця, крім суто особистих прав і обов’язків. Відповідальність за спадкові борги (繼承債務) за загальним правилом обмежена вартістю майна, набутого спадщиною. Проте треба водночас підтвердити пов’язані законні процедури та винятки, як-от складення переліку майна, оголошення та сплата кредиторам і збереження спадкового майна.

Спадкоємець, який бажає відмовитися від спадщини, повинен згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу (民法) письмово виявити волю компетентному суду протягом 3 місяців від дня, коли він дізнався про спадкове право. Не слід вважати, що відмова в законній формі виникає лише тому, що в сім’ї кажуть, що не отримуватимуть, або тому, що майно не використовують. Вплив на спадкоємця наступного рангу після того, хто відмовляється, або на спадкування за представництвом також треба підтвердити згідно з родинними зв’язками та перебігом процедури.

Перед розпорядженням спадковим майном або сплатою боргів треба дослідити в сукупності актив і пасив. Підтверджують існування кредиторів, забезпечення, борги поруки, договори, що тривають, і чи подано податкові декларації, і, якщо потрібно, розглядають подання переліку майна (遺產清冊) та процедуру кредиторів. Треба також уникати обставин, які можуть вплинути на обмеження відповідальності, встановлене законом, як-от приховування майна або його пропуск у переліку.

Настанови податкового порталу Міністерства фінансів Тайваню (財政部) щодо подання заяв у спадкових справах оновлено 25 червня 2026 р.; вони пояснюють загальний строк 3 місяці судової процедури щодо подання переліку майна та відмови, а також загальний строк 6 місяців декларації податку на спадщину (遺產稅). Проте точку відліку, продовження, винятки та підсудність треба підтверджувати в кожній справі, і це не слід використовувати як розрахунок особистого кінцевого строку.

Декларація податку на спадщину, заява щодо реєстрації домогосподарства (戶籍), переоформлення права на нерухомість і транспортні засоби і процедура виплати фінансових установ можуть мати різні органи та документи. Не слід вважати, що документ про відмову, поданий до суду, і декларація податку на спадщину до податкового органу є тією самою процедурою. Оскільки кілька строків можуть текти одночасно, безпечніше керувати точкою відліку та підтвердними документами кожної процедури в окремому розкладі.

5. Права та обов’язки батьківської влади того з батьків, хто пережив померлого

Згідно зі статтею 1089 Цивільного кодексу Тайваню (民法), коли один із батьків не може здійснювати права та обов’язки щодо неповнолітньої дитини, їх за загальним правилом здійснює інший. Тому якщо той із батьків, хто пережив померлого, зберігає батьківську владу і немає судового рішення протилежного змісту, цей батько або мати зазвичай далі здійснює права та обов’язки батьківської влади. Проте залежно від конкретних обставин, як-от уже наявне рішення, підстави обмеження чи зупинення батьківської влади, міжнародний елемент і найкращі інтереси дитини (子女最佳利益), може знадобитися участь суду.

Права та обов’язки батьківської влади можуть включати захист і виховання неповнолітньої дитини, рішення щодо місця проживання, законне представництво та управління майном, серед іншого. Кожне повноваження існує не в особистому інтересі батьків; його треба здійснювати в напрямі захисту особистості та майнового інтересу дитини. Оцінка щоденного захисту та законне представництво при важливому розпорядженні майном можуть вимагати різного розгляду.

Треба дивитися не лише родинні зв’язки до і після смерті; треба підтвердити наявні рішення про розірвання шлюбу чи про здійснення батьківської влади, а також чи є обмеження або зупинення права. Якщо є рішення іноземного суду, визнання та дія на Тайвані, а також потрібна процедура в іншій державі також є об’єктом розгляду. У правочині, де інтереси батьків і дитини протистоять, треба окремо оцінити, чи достатнє загальне законне представництво.

Батьківська влада та спадщина є в праві окремими питаннями. Навіть якщо той із батьків, хто пережив померлого, здійснює права та обов’язки батьківської влади, власником майна, яке дитина успадкувала, є дитина, і батьки не можуть ставитися до нього як до власної частки спадщини. Крім того, становище батьківської влади може існувати навіть якщо той із батьків, хто пережив померлого, не є спадкоємцем; якщо він стає спадкоємцем, треба ще уважніше підтвердити можливість конфлікту інтересів (利益衝突) між ним і дитиною.

6. Призначення опікуна та участь суду

Опіка над неповнолітніми статті 1091 Цивільного кодексу Тайваню (民法) постає, коли в неповнолітнього немає батьків або коли обоє не можуть здійснювати права та обов’язки батьківської влади. Не можна стверджувати, що опіка над неповнолітніми починається одразу лише тому, що один із батьків помер. Треба спершу підтвердити стан батьківської влади того з батьків, хто пережив померлого, наявні рішення та чи права реально можна здійснювати.

Згідно зі статтею 1093 Цивільного кодексу (民法) той із батьків, хто востаннє здійснює права та обов’язки батьківської влади, може заповітом призначити опікуна (監護人) неповнолітнього. Щоб ця норма застосовувалася, заповіт повинен мати законну форму, і той із батьків, хто призначає, повинен мати повноваження призначити опікуна неповнолітнього. Навіть якщо є зміст призначення, треба оцінити в сукупності умови відкриття опіки, кваліфікацію опікуна та чи він приймає, а також заяву до суду та інші процедури нагляду.

Якщо немає дійсного призначення за заповітом або призначена особа не може взяти на себе обов’язок, можуть постати законний порядок статті 1094 Цивільного кодексу (民法) та режим судового призначення статті 1094-1. Суд розглядає найкращі інтереси дитини на підставі конкретних фактів: вік і здатність виражати волю неповнолітнього, відносини та здатність догляду кандидата, придатність управління майном і стабільність життя.

Родичі та інші особи з правом заяви, яких встановлює закон, можуть за наявності законної підстави просити суд призначити чи змінити опікуна або вчинити інше потрібне розпорядження. Це не означає, що конкретний кандидат стає опікуном сам собою лише через родинний зв’язок. Опікун не є тим самим поняттям, що батько чи мати, які здійснюють батьківську владу, і може нести окремі обов’язки щодо обсягу повноважень, складення переліку майна, звітування та судового нагляду.

При розгляді опікуна треба конкретно розділити роль захисту та роль управління майном. У випадку кандидата, який довго проживає за кордоном, кандидата з економічним інтересом щодо дитини або кандидата з малим досвідом управління активами, розглядають, чи потрібен додатковий механізм. Суд може визначити спосіб нагляду чи інші потрібні заходи згідно з реальними обставинами.

7. Захист спадкового майна неповнолітнього

Ні, вільно розпоряджатися цим майном той із батьків, хто пережив померлого, не може. Згідно зі статтями 1087 і 1088 Цивільного кодексу Тайваню (民法) майно, яке неповнолітній набуває спадщиною, є особливим майном дитини (特有財產), і батько, мати чи опікун не стають бенефіціарними власниками цього майна. Управління, користування, отримання доходів, законне представництво та розпорядження повинні здійснюватися в інтересах дитини; при конфлікті інтересів або важливому розпорядженні можуть постати призначення спеціального представника (特別代理人) або участь суду. Не слід вважати, що батьки можуть односторонньо та без обмеження використовувати спадкове майно дитини.

Особливе майно означає майно, що належить самому неповнолітньому. Успадковані вклади, нерухомість, акції чи інші права треба чітко визнати майном дитини та управляти ними окремо в її інтересах. Навіть якщо батько, мати чи опікун беруть на себе управління, вони не стають бенефіціарними власниками і не повинні використовувати його для власних витрат на життя чи сплати своїх боргів.

Повноваження управління, користування, отримання доходів і розпорядження статті 1088 Цивільного кодексу (民法) прив’язані до мети інтересу дитини. Важливо зафіксувати вид майна, потребу в розпорядженні, адекватність ціни та план зберігання й використання виручки. У діях великої вартості та ризику, як-от продаж нерухомості, надання забезпечення чи інвестиція в підприємство, треба також підтвердити, чи вимагається дозвіл інших норм або судова процедура.

Якщо батьки та дитина є співспадкоємцями того самого спадкового майна або стають сторонами договору одне щодо одного, може виникнути конфлікт інтересів. Треба розглянути режим спеціального представника статті 1086 Цивільного кодексу (民法) і підтвердити, хто може представляти дитину в угоді про поділ чи процесуальних діях. Чи треба призначати спеціального представника, оцінюють не лише за формою правочину, а за тим, чи економічний інтерес реально протистоїть.

Коли опікун неповнолітнього управляє майном, можуть застосовуватися складення переліку майна, зберігання підтвердних документів, розділення доходів і витрат, а також норми звітування та нагляду перед судом. Фінансові рахунки та інвестиційні активи треба управляти так, щоб можна було ідентифікувати, що вони є майном дитини, і кожну витрату записувати за метою та підставою. Щоб майно та реєстр управління можна було гладко передати, коли опіка закінчується або неповнолітній досягає повноліття, матеріали треба систематично впорядковувати від початку.

Планування, яке використовує довірчу власність або страхування, також не можна вважати безпечним лише за змістом договору. Треба підтвердити довірчого управителя (受託人) та бенефіціара, умови виплати, винагороду за управління, механізм нагляду та умови зміни й припинення, і водночас розглянути обов’язкову частку та податкові питання. Треба збалансовано відобразити нинішню потребу дитини та її майбутнє життя; зручність управителя майном не повинна стояти вище за інтерес дитини.

8. Застосовне право та процедура міжнародної сім’ї

До сім’ї з міжнародним елементом не слід одразу застосовувати лише внутрішню норму Цивільного кодексу Тайваню (民法). Громадянство сторін, адреса та звичайне місце проживання (經常居所) на момент смерті, місце розташування майна, шлюб чи розірвання шлюбу, укладені за кордоном, і наявні рішення про батьківську владу можуть впливати на застосовне право та підсудність. Навіть у межах однієї сім’ї до спадщини, режиму подружнього майна, батьківської влади, опіки та реєстрації майна можуть застосовуватися різні критерії прив’язки.

Закон Тайваню про застосування цивільного права з іноземним елементом (涉外民事法律適用法) є відправною точкою для визначення застосовного права до цивільних відносин з іноземним елементом. Проте підтвердження лише цього закону може бути недостатнім; треба також розглянути міжнародну підсудність суду, визнання та виконання іноземних рішень, а також договори чи право іншої держави. Чи буде в місці розташування майна прийнято оцінку, дійсну на Тайвані, для передачі майна за кордоном, треба підтвердити окремо.

Заповіт, складений за кордоном, треба розглядати щодо форми складення, матеріальної чинності, перекладу та нотаріального засвідчення (認證), а також процедури перевірки заповіту (檢認) чи виконання. Іноземні свідоцтва про шлюб і розірвання шлюбу та документи про походження можуть вимагати апостиль або консульську легалізацію та переклад. Якщо написання імені, дані паспорта та запис цивільного стану різняться між собою, у процесі підтвердження тієї самої особи можуть вимагати додаткові документи.

Якщо є іноземне рішення щодо батьківської влади чи опіки, треба підтвердити, чи це рішення остаточне, чи пройдено законну процедуру і чи його можна визнати на Тайвані. Якщо дитина має звичайне місце проживання в іншій державі, підсудність місцевого суду та термінові заходи захисту також можуть бути важливими. Яку процедуру якої держави проводити спершу, треба розглядати разом із найкращими інтересами дитини та можливістю виконання.

У податковій сфері в кожній державі може виникнути окремий обов’язок декларації. Треба перевірити, чи декларація податку на спадщину Тайваню перетинається з податком на спадщину та дарування (贈與稅) за кордоном, з декларацією закордонних фінансових рахунків чи з податком на передачу нерухомості, і розглянути норми коригування подвійного оподаткування. Оскільки дата відліку курсу, спосіб оцінки активів і коло платників можуть різнитися, результат декларації однієї держави не слід механічно копіювати.

9. Практичний контрольний перелік підготовки

Наведений нижче порядок є базовою рамкою, щоб зібрати факти без пропуску та не плутати різні права й процедури. Реальний порядок подання може різнитися залежно від компетентного органу та терміновості справи, тож строк кожного етапу треба підтверджувати окремо.

1. Підтвердьте свідоцтво про смерть і матеріали заяви про смерть, дані родинних зв’язків і цивільного стану Тайваню, записи про шлюб, розірвання шлюбу та усиновлення, а також наявні судові рішення. Якщо документ іноземний, перевірте також легалізацію, переклад і збіг написання імені.
2. Дослідіть нерухомість, вклади, інвестиційні активи, частки в підприємстві та рухоме майно, а також вимоги, і водночас упорядкуйте позики, поруки, податки та договірні борги. Окремо позначте зареєстрованого власника і бенефіціарну власність, бенефіціара страхування, довірчу власність, спільне майно та матеріали передач за життя.
3. Підтвердьте оригінал заповіту та форму складення, здатність скласти заповіт, вимоги щодо свідків чи нотаріату, виконавця заповіту та зміст заповідального розпорядження (遺贈). Водночас розгляньте, як дійсний заповіт змінює розподіл, і обмеження імперативних норм, включно з обов’язковою часткою.
4. Окремо розрахуйте законну частку спадщини та право на розподіл різниці залишкового майна подружжя. Розрізняйте об’єкт розрахунку, борги, майно, яке закон виключає з розрахунку, дату відліку оцінки та підтвердні документи кожного режиму і не відображайте результат одного розрахунку в іншому двічі.
5. Ідентифікуйте майно, віднесене неповнолітньому, і підтвердьте законне представництво, обсяг управління батька, матері чи опікуна, конфлікт інтересів і чи потрібен спеціальний представник. Також передбачте спосіб зберігати рахунки, книги та виручку від розпорядження окремо від особистого майна повнолітнього.
6. Розділіть за органами судову процедуру відмови, переліку майна, опіки та спеціального представника, декларацію податку на спадщину до податкового органу, а також процедури цивільного стану та реєстрації майна. Підтвердьте підсудність, точку відліку, документи для подання, можливість доповнення та наявність продовження кожної процедури і збережіть квитанцію про прийом і копії.

Збираючи матеріали, варто записувати місце зберігання оригіналу та дати видачі й відліку, і впорядковувати електронні файли та паперові документи за тією самою системою класифікації. Якщо співспадкоємців або управителів майном кілька, треба зафіксувати, хто які матеріали зберігає і які дії схвалено. Доступ до персональних і фінансових даних неповнолітнього треба обмежити особами та органами, яким це потрібно.

Треба також розрізняти майно, яке потребує термінового збереження, і звичайну процедуру декларації. Спершу розгляньте, чи є обставини для негайного підтвердження, як-от ризик зупинення рахунку чи діяльності підприємства, пошкодження нерухомості чи сплив позовної давності вимоги, але не слід розпоряджатися без повноважень під приводом терміновості. Корисно вести в одному розкладі хід судової процедури та процедур податкової, цивільного стану й реєстрації.

10. Офіційні джерела

• Національна база нормативних актів Тайваню: Цивільний кодекс
• Система пошуку нормативних актів Міністерства юстиції Тайваню: англійська версія Цивільного кодексу
• Національна база нормативних актів Тайваню: Закон про застосування цивільного права з іноземним елементом
• Судовий юань Тайваню: бланк заяви про призначення опікуна неповнолітнього
• Податковий портал Міністерства фінансів Тайваню: процедура заяви спадкових справ і документи для підготовки

На офіційних сторінках нормативних актів підтвердьте дату зміни та дату набрання чинності норми, а англійську версію треба використовувати як допоміжний матеріал для зіставлення пояснення цієї статті з оригінальним текстом. Бланк Судового юаню та настанови податкового порталу показують загальний напрям підготовки, але підсудність і вимоги подання кожної справи треба окремо підтверджувати згідно з найновішими вказівками органу, до якого подають документи.

11. Пов’язані матеріали

• Які справи ми ведемо
• Як визначають обсяг роботи та витрати
• Контакти

---

Ця стаття є освітнім матеріалом для загального пояснення режиму спадщини, режиму подружнього майна, батьківської влади та опіки над неповнолітніми на Тайвані; вона не є юридичною порадою щодо конкретної спадкової чи сімейної справи. Застосовне право, процедура та результат можуть різнитися залежно від кола спадкоємців, заповіту, майна та боргів, шлюбного майнового режиму, наявних судових рішень і міжнародного елемента. Перед розрахунком строків, як-от відмова чи податкова декларація, або перед розпорядженням майном підтвердьте найновіші офіційні джерела та індивідуальні обставини.

Адвокатка Wei Tseng (曾雋崴)